Цей вірш розірвав мені душу (Б. Гуменюк)

Ми лежали в холодній землі,

Ми сто років сиділи у схроні.

Я пропав би в цій повній імлі,

Якби не твої долоні,

Ми забули свої голоси,

Ми ставали схожі на тишу,

Я щоночі у Бога просив,

Щоб мене не залишив.

Ми були глухі і німі,

Якби не твої губи,

Які у цій повній пітьмі

Шепотіли мені «любий».

Я дивився в очі землі,

В її чорне люстерце,

Я вже бачив там свою смерть,

Якби не твоє серце.

Ми лежали на вогкому дні,

Нас їли наші могили.

Ти крізь ніч озивалась мені,

Говорила мені "милий".

Ми довго сиділи в землі,

Ми втратили очі.

Ми спали на битому склі

Вічного дня як ночі.

Ми вийшли зі своїх могил,

Ми розправили крила (плечі),

Ми потужним помахом крил

Залишили свої могили (повертаємось в гнізда лелечі).

Ми вийшли зі своїх темниць,

Ми хочемо сонця і волі,

Ми кажемо вам усім:

Доволі, доволі, доволі!

Літо 2014р. Маріуполь. Азов.

Автор - невідомий, поранений.

Джерело - Борис Гуменюк, ось його свідчення:

Я цього не бачив. Ніхто цього не бачив. Їхній підрозділ ніс бойове чергування на околиці Маріуполя. Надійшла інформація, що з боку ватників рухається велика колона вантажівок, бронетехніки без опізнавальних знаків. Армійці передали по рації. Попросили підсилити і прикрити їхній фланг з боку моря, якшо шо.

Вони саме патрулювали приватний сектор, коли пролунав постріл. Власне, не було ніякого пострілу. Бійця повело у різні боки, і він тихо приліг на землю, наче перепочити. Мабуть, тварюка працювала з глушником.

Пораненого бійця евакуювали. Тварюка поцілила йому збоку, в місце, яке не захищене бронежилетом. Зараз в одній з лікарень Запорізької області лікарі борються за його життя.

В кишенях заплямованого кров’ю одягу, який довелося розрізати ножем, щоб швидко добратися до рани і зупинити кровотечу, поряд з дрібними грошима, пластмасовою вервицею і пластмасовим Ісусом знайшли оцей списаний аркуш.

Я не знаю імені цього чоловіка, навіть не знаю, скільки йому років.

Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця - можливо, його перша літературна спроба, можливо, у майбутньому великого поета (тільки б залишився живий!) - розірвав мені душу.

То нехай і вам розірве.