Очима ти сказав мені: люблю (Ліна Костенко)

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

Мій милий, що тобі я вдіяла? 

Ще вчора в душу зазирав,

А нині – скоса вслід заморено!

Ще вчора до пташок не спав, –

Всі жайворони нині – вОрони!

Нетяма я, ти – з мудреців,

Живий, я – чахну остовпілою.

О крик жінок усіх віків:

"Мій милий, що тобі я вдіяла?"

І сльози їй – вода, і кров –

Вода, – слізьми і кров'ю вмилася!

Не мати, мачуха – Любов:

Не ждіть ні осуду, ні милості.

Вивозять милих кораблі,

Виводять їх шляхами білими…

І стогін лине по землі:

"Мій милий, що тобі вдіяла?"

Ще вчора – біля ніг лежав!

Рівняв з Китайською державою!

Ураз дві рученьки розняв –

Життя об діл грошвою ржавою.

Дітоубивцею в суді

Стою – немилою, несмілою.

І в пеклі я скажу тобі:

"Мій милий, що тобі я вдіяла?"

У ліжка, в лав спитаю так:

"За що, за що терплю у бідності?"

"Відцілував – тепер на гак:

Наступну цілувати" – відповідь.

Привчив життю – в самім вогні,

Сам кинув – в млу заледенілую!

Це, милий, вдіяв ти – мені.

Мій милий, що тобі я вдіяла?

Все відаю – ти слів не мов!

Знов бачу все – вже не кохається!

Де відступається Любов,

Там жниця-Смерть враз підступається. 

Само – що дерево трясти! –

Спадає яблуко дозрілеє…

– За все, за все мене прости,

Мій милий, – що тобі я вдіяла! (Марина Цвєтаєва (переклад Домініка Луцюка)