Творчість учнів

Творчі роботи учнів

Відколи риби не говорять?

Казка

    Було це дуже давно, у сиву давнину. Тоді  люди могли з тваринами розмовляти, а жаби уміли літати не гірше сокола.

     Найбалакучішими створіннями на землі були риби. За це  птахи, тварини не любили цих говорунів.  Як почнуть говорити, то закінчать, коли захочеться їм спати. Але була від риб одна користь: якщо на ліс насувалося щось небезпечне: чи ураган, чи землетрус, то збиралися ті підводні жителі посередині озера та  вискакували із води. І так вони попереджали мешканців лісу.

    Птахи і тварини, проте, через балакучість риб стали дуже роздратованими. І на лісовій нараді вирішили: знищити їх.

    Дуже довго жителі лісу винищували риб, аж поки ті не втекли. Та недовго жили вбивці риб у спокої. Згодом почали руйнувати ліс стихійні лиха. Тоді й зрозуміли , що не зможуть жити без риб’ячих попереджень.

    Зібралися лісові мешканці біля покинутого рибами  озера і почали просити в них пробачення, бо мали надію, що хоч одна рибинка залишилась .

    І невдовзі виплив король Риб. Він сказав, що пробачає всіх й завтра його народ повернеться. Проте це були останні слова , які почули птахи та звірі.

    Відтоді у лісі тихо, але птахи і звірі деколи сумують за розмовами риб.

                                                                                                              Брич Роман

  Люблю я ліс

        З тихим шелестом листя падає додолу, припадаючи до матінки-землі, оповідаючи їй свої таємниці.

      ,,Ш-ш-ш,- шепчуть трави,- дідусь-ліс втомився, сердешний. Надходить час спочинку’’. ,,Ох-хо-хо,- обізвався старий велетень,- багато було турбот: пташок і тварин прихистити, дати їм поживу, землю вологою напоїти, ще й непрохані гості частенько навідувались – люди.  Модне слово придумали собі – рекреація (відновлення сил), та й відпочивають на природі активно: то риболовля, то грибівники,  то по підсніжники приходять, то по конвалії, забруднюють мої озера, вирубують дерева, знищують тварин, руйнують гнізда. Людям добре - мені несолодко, Не відчувають вони краси. Невже найрозумніші істоти на землі не розуміють, що кожне деревце живе, воно кричить від болю. А людина не чує – руйнує, топче, нищить. Не буде лісу – не буде й життя самій людині’’.

     Люди! Бережіть усе живе. Не завдаваймо шкоди лісовій екосистемі, бо знищимо лісові трави, маленькі деревця  загинуть, зникнуть птахи, лісове середовище незворотно деградуватиме.

      Чи зможемо тоді жити ми, люди?!

                                                                                                             Брич Роман

                                  Маленький воїн

      «Дідусю, а скільки вам років?», - одного разу запитав маленький Ромчик, коли той ложив його спати. «Я, внучку, вже старенький. Прожив на цій святій землі вже 90 років. За цей час багато зрозумів і навчився», - відповів старенький. «Отже, ви знаєте і про воїнів УПА?! Можете мені про них розказати?» - попросив малий. «Про воїнів УПА?» - здивувався дідусь. «Так, нам про них розповідали в школі», - відповів внук. «Колись давно я був учасником тієї кровопролитної боротьби», - каже  старий Тарас. «Ви були учасником ?!» - зрадів Ромчик.

     «Так! УПА була створена 14 жовтня 1942 року і головнокомандувачем був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла німецьким і радянським каральним військам. Жахливі наслідки діяльності радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920 по 1941 р., масові вбивства, катування в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939 по 1941 р., не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німеччини і московського більшовизму.

      Жорстокі та антилюдські політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В 1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувало населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним. Добре організована УПА вела успішну, але кровопролитну війну із комуністичними загарбниками. І одним із цих захисників був я. Скільки німців я вбив! Скільки життів врятував! Скільки разів бачив, як люди перед нами на коліна падають у сльозах і дякують за врятоване життя свої дітей! Так,  це моя гордість! Я зустрічав людей різних національностей: татарів,росіян, вірменів, грузинів, узбеків, азербайджанців, німців, італійців та євреїв . Вони також переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Росії та Німеччини.

       Каральні війська СССР жорстоко розправлялися з мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували нас, борців за їхню волю. Дуже страждали члени родин воїнів УПА.Так вся родина Романа Шухевича , дружина і малолітні діти, були арештовані та піддані фізичним і моральним катуванням. Їх утримували як заручників. 5 березня 1950 року Тараса Чупринку вистежили і вбили. Але боротьба продовжується. Через 3 роки – 5 березня 1953 року помирає Сталін. Все закінчилося. Ми плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передавали її наступним поколінням.

Внаслідок чого у 1991 році постає Українська Держава », - розповів дідусь. 

       А внук послухав і каже: « Коли я виросту, то буду, як ти, дідусю!». Старий Тарас усміхнувся і промовив: «Дай Боже, щоб це більше не повторилося…»                        Баран Марта

Сирота

           Жовтневого дня 1942 року мій батько  пішов в Українську повстанську армію. Залишились матір, я і мій молодший братик. А вже наступної ночі я прокинувся від гуркоту і яскравих спалахів світла надворі.  ,,Що це? Мабуть, буря’’,- тодумав , але мама  стояла серед  хати, тримаючи на руках Івася і промовляла крізь сльози:"Боже, що з нами буде?Ми ж загинемо, дітоньки!"

           Кругом гримить, а ми -  беззахисні. Я ніяк не міг зрозуміти, що відбувається надворі. І тоді з тріском розсипалось наше вікно і до хати влетіла якась річ. Вона дуже світилась. Я заховався в кутку. Пізніше ця річ згасла,але продовжувала моторошно шипіти.

         Несподівано почав виділятися якийсь підозрілий газ, який їв очі.  Ми швидко вибігли в сіни. Нарешті я зрозумів,що це не буря, а йде війна.

       Раптом мама захиталась і впала. Я підбіг до неї, взяв за руку, але вона чомусь була дуже важка, голова відкинулась назад. Я зрозумів, що мама мертва, і вхопив на руки братика. Він був якимось кволим. Відкрив двері і з страхом вибіг на двір. На нашому подвір'ї лежало дуже багато мертвих вояків. Серед них я побачив нашого сусіда Миколу Івановича. "Напевно, мертвий",- подумав .

      Вибігши з Івасем на руках, я пішов на дорогу. Очі в братика були широко розплющені.  Я відчув щось тепле і липке. З хлопчика стікала кров на мої руки і сорочку. На дорозі я побачив голову сільради. Коли він побачив мене, закривавленого,то страшенно перелякався і  почав втікати.

      Нас схопили, а через деякий час із сусідньої хати винесли поранену бабусю. Без медичної допомоги наступного  дня поранені померли.  Цілий день горіла наша хата, а в ній і моя мама. Пізніше її прах вивезли,але куди я не знаю. Через декілька місяців після смерті матері прийшла ще одна сумна для мене звістка, батько героїчно загинув на полі бою.

      Так я залишився круглим сиротою в одній сорочині.

Баран Марта

                                                  Пригода у класі

                                                 Усмішка

    Одного осіннього дня у 6 класі з’явився цікавий новенький: з веснянками на обличчі, великими круглими очима, з посмішкою від вуха до вуха. ,, Це Назар’’-, познайомила учителька.

     Почався урок. Було тихо, діти писали. Та раптом почулось:,, Кар-кар!’’. І несподівано для всіх з портфеля новенького вилетіла чорна велика ворона, вхопила блискучу ручку, сіла на учительський стіл і дивилася на всіх злодійкуватими очима. Діти завмерли. А потім у класі почалося неймовірне. Всі зірвалися з-за парт і кинулися до птаха. А чорна злодійка мовби гралася з дітьми. Підпускала близько, але в руки не давалася. Діти верещали, реготали, ганяли по класі, ворона каркала, вчителька бігала за дітьми. Тільки новенький сидів і хитро посміхався. Та раптом і собі каркнув двічі, і ворона спокійно сіла на його плече.

     Діти захоплено спостерігали за ними, але вчителька схопила хлопчиська за руку і потягла за собою. Більше у школі цей порушник спокою не з’являвся.

Пасемко Діана

 Краса і порядок у домі – хвала господареві

                                            Замітка-роздум у газету

     Яка чудова наша українська земля! Чи де ще є така краса? Споконвіку українці чепурили свої домівки, малювали-білили, садили квіти перед хатою, а за нею – садочок. Як зацвіте все, то наче рай. Про це і Тарас Шевченко писав у своїх віршах. Найбідніший чоловік і той слідкував за охайністю, чистотою і порядком у домі, на подвір’ї, на своїй вулиці. І всі знали: яка хата – такі й господарі.

      Традиції дбати про свою домівку збереглися у наших людей і до цього часу. Особливо чепурять господарі та господині  хату та  подвір’я напередодні Великодня. Щоб сонячний промінь не присвітив десь  забруднений куток. Мало хто не вичищає свою домівку в теплу сонячну днину. Але недарма люди кажуть і таке:,, У сім’ї не без виродка’’. І серед наших людей є такі, що у себе приберуть-повилизують, а сміття за паркан викинуть, на вулицю:,, Бо це не моє”.

     А про що свідчать засмічені поля, лісосмуги? Та про те, що деякі господарі дбають лише про власний куточок-садочок. І не розуміють, що забруднюють рідну землю, на якій жити ще багатьом поколінням. Не зможе вона сама швидко справитися з такою кількістю відходів і бруду. Пожаліти треба землю, допомогти їй.

    Я вважаю, що  усі ми, люди, повинні відповідати за те, щоб не тільки будяки маскували гори сміття. А ще люди кажуть:,, Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

     Тож бережімо чистоту і красу нашого спільного дому.

Якубовська Ірина

 Чи кожна людина може стати видатною?

Твір-роздум

  

    Дуже часто, коли я відкриваю збірку творів Жуля Верна чи Джека Лондона, то поринаю у світ незвичайних людей, сильних, мужніх, видатних. Вони відкривають нові землі, допомагають слабшим, перемагають зло. Мені б хотілося бути трохи схожим на них.

   Я думаю, що доля людини у її руках. Вона може за допомогою свого розуму, праці, наполегливості досягти бажаної мети.

   Такою незвичайною людиною, яку Господь наділив величезним талантом і працелюбністю, був Т. Г. Шевченко. ,,Він був сином кріпака і сам кріпак, а став велетнем у царстві людської культури”. Шевченко повинен бути прикладом для нас.

   Напевне, не кожна людина може стати видатною. Таких геніїв Бог посилає у світ нечасто. Але, я вважаю, кожен повинен знайти своє місце у світі, знайти працю, яка допоможе розкрити здібності, природні задатки, і тоді він досягне успіху у житті.

    У чому таємниця успіху? У наполегливій праці, постійному самовдосконаленні. Кожна людина має Божу іскру – талант, яку не повинна закопувати в землю, а розвивати. Ми мусимо багато читати, вчитися, пізнавати кожен день щось нове, відкривати для себе світ знань.

    Хіба не можна стати видатним у своїй галузі? Учитель може найкраще вчити дітей, лікар – лікувати людей, будівельник – будувати людям житло. Ця праця приносить користь іншим, державі. А якщо жити тільки для себе, жаліти себе, закинути підручники, життя стане сірим і нудним.

   Я обов’язково залишу якийсь слід у житті. Напевне, видатною людиною я не стану, але свою справу знатиму найкраще.

 Буцяк Віталій

Любить людей мене навчила мати

Твір - посвята

   

      Наше дитинство починається з матері. Вона – найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла – це Книга життя, з якою вирушаємо в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший ,,добридень” людям – це теж від матері. І оте одвічне: ,,не вкради”, ,, не убий”, ,,шануй старших”, ,,люби ближнього свого”.

     З першої миті життя схиляється над нами обличчя матері. У тривозі й любові, у замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мати завжди вірить у краще в дитині. Усім своїм життям і працею, матінко рідна моя , прикладом своїм ти утверджуєш у мені кращі риси людяності й добра.

   Скільки себе пам’ятаю, мама завжди поруч мене . Її турбота сприймається як щось буденне, звичне. Але ми розуміємо , що за цим криється велика любов. Адже для матері її дитина-найкраще в світі, бо тільки мати може побачити своє дитя таким , яким воно повинно і може бути.

    Мамин власний приклад багато значить для дитини . Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим , щирим і чуйним.

    Вона  дуже часто повторює : ,, Час – це дорогоцінний подарунок, виділений нам , щоб у ньому стати розумнішим , зрілішим, досконалішим. Отож, людина повинна розвивати в собі всі хороші якості, вдосконалюватися. А для цього потрібно бути добрим , любити ближнього , допомагати рідним, бути милосердним . Допоможи людині , незважаючи на те, чи це ворог просить допомоги, чи друг, чи багатий , чи бідний. Ти заслужиш цим ласку Божу’’.

    Матінко моя, я щиро вдячний Тобі за те, що ти навчила мене любити людей, розуміти їх болі, тривоги. Саме Ти своїм прикладом довела мені необхідність ставити іноді інтереси людей вище за свої власні. Спасибі тобі , рідна!

Брич Роман

                                                ,,То була трагедія…”

                                                                 Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

                                                                 Важке зітхання і гіркий проклін.

                                                                 Сей поїзд – відки він?

                                                                 Кого везе? Куди? Кому вздогін?

                                                                                    Се – емігранти

                                                                                                         І. Я. Франко

      Новелу ,,Камінний хрест”покликала мука. В Стефаник чув той біль: ті нитки, що рвалися між серцем селянина-емігранта і селом, і йому рвалися. Письменник цідив людський біль крізь серце, тому трагедія народу стала і його трагедією.

      Спросив Іван Дідух все село, стояв і ,,каменів, лиш тупо глядів наперед себе”, ,, часом, буває, хвиля викотить камінь із води, покладе на берег, і він стоїть, тяжкий і бездушний, блимає мертвими очима”. Дивиться Дідух на людей, на хату свою, мов той камінь, як на утрачене щастя. Брестимуть невдовзі його ноги землею далекої Америки, або знайде могилу в чужому океані.

    Що жене його в далекий край? Безземелля. Бідність.,,Ця земля не годна кілько народу здержати й біди витримати. Але для Дідуха дорожчого і святішого, ніж його земля, нема.

    Дивний був Іван і з натурою, і з роботою. Кликали в селі Переломаним, бо тяжко працював на горбі, отій земельці, яка забрала його силу, але давала добрі ,,політки”. Запрягався Дідух у віз із конем і тягнув, аж на ньому жили виступали. Там, на горбі, вік його пройшов, там ,,окалічів’’. Чому ж так сумує за ним? ,,Все забуду, а його не забуду. Вмирати буду, та й буду го видіти”.

    Плаче старий, звертаючись з останнім словом до людей, ціпеніє його погляд і застигає. Він, розгублений, спросив все село, щоб висповідатись перед односельцями, згадати минуле, попрощатися з дружиною, бо, як вважає Дідух, везе її на смерть, в далеку могилу. Не вірить герой в щастя на чужині, ,, все одно гинути”, та й душа його назавжди залишиться на Покутті, на горбі, де стоїть камінний хрест. На ньому відбито ім’я Дідуха і його дружини. Він покоїтиметься у любій землі, куди стекли його сили, співанки, його душа.

   Стефаник писав так, ніби з ,,його душі сочилися каплі болю, він досліджує душу головного героя, ми відчуваємо наростання туги, розпачу,які виливаються в трагедію розлуки з рідною землею.

   Ми страждаємо з Дідухом, стискається серце, бо зникає він із сім’єю за обрієм, поглинутий білим безмовним простором.

 Ільницька Марія

Твори на використання певного мовного явища

                                          Написання  не, ні

                             Можна мати все, але не мати Вітчизни

  ,,Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”.Вітчизна – батьківські пороги, стежка до моїх воріт,ніжний, немов пісня, голос. Можна це забути? Можна це купити?

    Нещасливий, хто втрачає рідну землю, дану йому Богом. Не слава, не багатство, а край материнський, нехай не найкращий, потрібен людині.

    Вона не може втратити своє коріння, бо загубить душу, недолею стане життя. Любистком і м’ятою, калиною і вербою пахне моя земля. Цей неповторний аромат не забути ніде у світах. У нерідному краї не співають так солов’ї, не бринить музикою моя незабута мова.

    Землю, як і маму, не вибирають, не можна її обміняти, купити чи продати, не загубивши себе самого.

 Лесюк Євген

                                   Складнопідрядне речення

                                                 Весна

     Немає пори, прекраснішої за весну, яка оспівана не одним поетом. Навесні бачиш, як перемагає життя смерть. Якщо доторкнутися до гілки чи пагінця, відчуєш його силу, енергію. Я несподівано зупиняюсь, щоб послухати музику весни. Мені хочеться співати, бо дзвенить все навколо щастям. Хоч подув крижаний вітер, я радію. Мене тішать перші несміливі паростки, крики журавлів. Вони несуть весну на крилах. Радісно курличуть, так що я відчуваю їхню любов до рідного дому. Як я люблю весну.

 Брич Роман

                                     Фразеологічний зворот

    Благословлялося на світ. Перший промінь занишпорив по лісі. Он під кущем без задніх ніг спить заєць. Та зненацька куцохвостий ні сіло ні впало дав драла. Руда хитрюга промелькнула в кущах. Захотіла сірому боки полатати, але й той не ликом шитий: обвів лисицю кругом пальця і п’ятами накивав.

 Яромій Олег

 Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю

   Любове моя, нехай святиться ім’я твоє. Любове моя,в чому таємниця твоя?

В чому влада твоя над людьми, в чому сила твоя?

                          Любов,як сонце, світу відкриває

                          Безмежну велич людської краси.

                          І тому світ завжди благословляє

                          І сонце. Що встає, і серце, що кохає.

    Дивним цвітом розпускається кохання у серці, воно дзвенить жайворонками у піднебессі, воно перетворює жебраків на витязів, ладних ,,все віддати, що жить осталось, за гарячий дотик руки”. Одна посмішка кохання ,,світлом наливає душу, надає снаги, п’янить радістю,відкриває небачену красу світу, яку п’єш, і не нап’єшся”.

                          Буду тебе ждати там, де вишня біла,

                          Виглядає з саду тихо і несміло-

спрагло чекає своєї єдиної ,,непроханої й нежданої”, але такої жагучої любові  

ліричний герой Симоненкових віршів. Хто він? Пристрасний коханець чи жебрак,який вимолює хвилини взаємності.

                          О жорстока! Щастя хоч краплину

                           В душу мою змучену згуби-

                           Полюби і зрадь через хвилину,

                           Та хоч на хвилину полюби.

      Кохання прийшло недоторкано чистим, як джерельна вода, як цнотливість вранішньої зорі, палке і надзвичайно глибоке: ,, ви всіх разом так не любили, як одну її треба любить. Воно прийшло, і світ помолодшав на тисячу літ, серце зустрічало весну кохання, яке піднесло душу до незбагненних висот, окрилило її, наповнило піснями.

    Але гострий біль пронизує серце. Смуток, печаль і туга оповили душу ліричного героя. Ні, кохання обпекло і пройшло:,,Ніжна й добра, щедра і шалена, іншому в обійми упадеш”. Який біль, який смуток. Невже проклинає ліричний герой це кохання, що обпалило душу, що принесло неспокій, чи злість і досада переповнюють його? Ні.

                            Дні і ночі думать про тебе

                            Виглядати тебе щомить-

                            Лиш для цього, їй- Богу, треба,

                            Тричі треба на світі жить.

     Кохання- мрія, ,,я чекав тебе з хмари рожево-ніжної”, ,,я і в думці обняти тебе не посмію”. Кохання-мов запашний цвіт, який милує око, п’янить ароматом, але не належить нікому, бо зів’яне, бо умре.

     Здавалось би, ліричний герой щасливий навіть без взаємності. Чому ж тоді виривається з грудей крик.

                            Коли б тобі бажав я сліз і муки,

                            І кари найстрашнішої бажав.

                            Я б побажав тобі когось отак любити,

                             Як я тебе люблю.

    Здається, що нічого у світі немає, окрім нерадісної любові. Але за цим постійно гнітючим почуттям прозирає і зоря надії- надії бути почутим.

                          Є в коханні і будні, і свята,

                          Є у ньому і радість, і жаль.

                           Бо не можна життя заховати

                           За рожевих ілюзій вуаль.

    Але якби зійшлися двоє сердець, призначених одне одному, то гіркота, сум, ,,туман тривожних дум, дріб’язкові хмари образ” не в змозі були б закрити сонце. Цим живлющим джерелом є любов. Тільки вона здатна знов і знов оновлювати людину і лишати незамуленими вічні джерела життя.

                           Любов

                           У мою б увірвалася мову,

                           Щоб сказати в тривожну мить:

-         Ненаглядна, злюща, чудова,

                           Я без тебе не можу жить…

Буцяк Віталій 

Лист до літературного персонажа

Лист до Олеся, героя оповідання "Дивак"

  Привіт,Олесю! Я вважаю, що ти все робив правильно. Хоча тебе і називають диваком, але мені здається, що ти любиш  природу, цінуєш її красу. Не слухай дідуся, він жорстокий.

      Твій вчинок у школі не схвалюю, але й не засуджую. Ти вчинив мужньо, не побоявшись висловити свою думку вчителю. 

        Я вважаю, що ти будеш гарною людиною.

                                                                            Шуляк Анастасія

   Привіт, Олесю! 

Мені дуже сподобалась розповідь про тебе. Мені тебе шкода. Око ще болить? Як зимовий ліс? Дятел рятує дерева? Я теж люблю зимовий ліс і живу природу. Я вірю, що ти не змінишся і будеш добрим, а не злим.. Чи подружився ти з Федьком?

     Мені шкода, що дідусь образив тебе і  ти отримав одиницю.

Я вважаю: таких диваків у світі має бути більше!

Яромій Олег

Привіт, Олесю! Ми познайомилися з тобою на уроках української літератури. І мені здалося, що в мене з'явився новий друг- щирий, добрий. Ти прагнеш всіх захистити - сосну, маленьку рибку, коней. Тонко відчуваєш природу, чутливий до її краси, твоє серце відкрите для добра і справедливості. Усе лихе в житті сприймаєш болісно. Не всі розуміють твої почуття, навіть учителька і рідний дід, тому вважають диваком, людиною, не пристосованою до життя. 

  Я теж, як і ти, люблю природу. Мені подобається спостерігати за нею, мріяти, фантазувати. Ми з тобою хочемо жити дружно, в добрі та мирі, змінювати світ на краще.

  Я думаю, що такі, як ти, стають справжніми людьми: небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких диваків світ став би жорстоким і холодним.

З повагою, Роман Андріїшин

Акровірші

Ми вивчали тебе з дитинства,

Ознайомлюючись із словом новим,

Вона така важлива, серцю мила, солов'їна,

Адже без неї ми німі.

                                                                                      Берник Анна

Косить сіно на покоси,

Обтинає трави всі.

Сміло запліта колосся-

Аж дивуються усі.

                                                                                     Андріїшин Роман

Коли несу йому ковбаску

І молоко смачненьке,

То він завжди хвостом махає, веселий і раденький.

                                                                                     Іванців Богдан

Хвалить його кожен,

Любить його кожен,

І дня ми прожити 

Без нього не можем.

Мажак Іван

Пісню заводить,

Танок у хмарах водить.

А люди слухають - милуються,

Хороший, пернатий  радіє, милується.

 Шуляк Анастасія

Вірші-імпровізації

Свято Миколая

Вночі морозної зими

Чекаєм Миколая ми.

Щоб подарунки отримали всі,

Скоріше ти світло в ту ніч погаси.

У ліжко лягай спати

Чарівні сни виглядати.

На ранок ангелів сліди, мабуть, побачиш ти.

А під подушкою - подарунки,

І , може, їх цілі пакунки.

І гарне свято Миколая.

І це із вас вже кожен знає.

Шуляк Анастасія

В далині чути дзвінки.

Йдуть до нас колядники.

Будуть коляди співати,

Будуть Бога прославляти.

І ми з ними теж співаймо,

Ісусика величаймо.

І благаймо, щоби нині

Дав здоров'я всій родині.

А щасливу долю й ласку 

Нашій славній Україні.

Будинкевич Денис

Дух Різдва до всіх прийде,

Свято всім він принесе,

Ясним світлом заблищить,

Чудеса усі здійснить.

Всі таємні побажання.

Дорогі для всіх бажання.

Щастя, радість, доля, мрії,

Мир і спокій в Україні.

Якубовська Ірина

Осінь

Жовкне листя на деревах,

І трава уся жовтнева,

Бо це Жовтень до нас в гості

Несе яблук повні горсті.

Вітер з гілками жартує,

Яблучка нам теж дарує.

Ми йдемо уже до школи,

Бо навчання час чудовий.

Осінь, осінь - ти багата,

Урожай зберем - це ж свято!

І зростають в школі діти,

Щоб Вкраїною радіти!

Пасемко Діана

Вірші-нісенітниці

Жив собі ведмедик в морі

В білих плямах, наче зорі,

Якось по морю він блукав

Із світу виходу шукав.

Ведмедик плямистий та малий.

Шуляк А.

Жив собі сіренький вовк,

Був маленький, як клубок.

Шукав зайців по дорозі,

Як побачив, зразу втік,

Побоявся бідний їх.

Пасемко Д.

Жив-був ведмідь добрий

І був завжди дуже мокрий,

По болоті все ходив,

Але жабок не давив.

Ось який ведмідь уважний!

Андріїшин Р.

Нові пригоди літературних героїв

Лоскотон

Як помер Плаксій від сміху,

Люди мали всі потіху,

Цілий тиждень всі сміялись,

Реготали, розважались.

А  тоді зібрались знову

На важливую розмову.

Треба вирішити всім,

Хто буде царем новим.

Хто ж посяде їхній трон?

І всі хором: Лоскотон.

Знову весело святкують 

В цій далекій стороні.

І уже не буде смутку.

Тільки радість усі дні.

Іванців Б.

Хуха -степовичка

  Великі й безкраї степи на землях нашої України. Живуть на них не тільки тваринки великі й малі, але й хухи. І я розповім про одну з них, маленьку Хуху- Степовичку.

  Далеко-далеко звідси на сході нашої країни йде велика війна. Гинуть не тільки дорослі, а й діти. І жив хлопчик Іванко. Прийшлося йому також ховатися від ворогів у високій траві. Було дуже вночі холодно. Хлопчик змерз і кликав маму. Але її не було. Почула хлопченя Степовичка. Вона була дуже доброю. Хотіла Іванкові допомогти, але знала, що сама не зможе. Покликала своїх подруг, і вони всі зігріли хлопчика своїм теплом. 

   Наснився Іванкові прегарний сон, що тепло йому і хтось ніжно-ніжно  обіймає. Так пройшла ніч, а зранку мати знайшла хлопчика і нагодувала його. Пішли вони шукати нову домівку, бо їхня була зруйнована.

А Хуха-Степовичка разом із всіма хухами стали думати, як допомогти людям у їхній біді.

Фендик Х.

Українська рідна мова,

Співуча, солов’їна,

Ти крилата і багата,

Моя рідна мова!

Українська мова-

Материнське слово,

Нації - основа,

З Господом розмова.

Комарницька Василина 

Багато мов є на світі,

У кожного народу своя,

Та найрідніша з усіх

Рідна мова моя.

Милозвучна, красива,

Ніжна,як квітка в гаю.

Берегти її треба,

Рідну мову свою.

Якубовська Ірина

Наша мова дивовижна,

Наче сонце сяє,

Немов в гаю соловей

Пісню розливає.

Наша мова найрідніша,-

Мати говорила.

Вона змалку ще мене до цього привчила.

Наша мова, наче казка,

Чарівна, прекрасна.

Надзвичайна й мелодійна,

Наче місяць ясний.

Кахній Максим

Мово моя рідна,

Мово колискова.

ТИ оспівана в піснях

І омріяна в думках.

Буду свою мову я любити,

Нею буду сильно дорожити.

Бо найкраща в світі

Мова українська, мова солов’їна.

Вдовичак Соломія

Мова наша хай живе

Та серця зігріває,

Бо вона у нас одна,

Як небо безкрає.

Вона,як ніжна пісня колискова,

Заходить в серце з ранніх літ.

Ця мова наче пташка світанкова,

Що гордо лине у політ

Мороз Наталія

Асоціативні малюнки 

Літературні проекти