Дієприслівник (7 клас)

 Дієприслівниковий зворот

Дієприслівниковий зворот у прислів'ях

Рідна мова (дієприкметник, 7 клас)

 1. Українська мова — це свяще…ний неоцінне…ний скарб народу.  2. Вона звучить, мов студен…ий струмок, що пробуджує не/зламані випробуваннями серця. 3. Це довгождан..ий голос нації не/заглушений століттями заборон. 4. У словах мови живе не/переможений ворогами дух предків.  5. Кожен звук — це знак пам’яті не/стертий часом і війнами. 6. Українська мова, незламна і нездолан…а, веде народ уперед. 7. Вона є не/втраченим світлом. 8. Народ береже мову не/забуту поколіннями, як найвищу цінність. 9. У ній — не розгублені в бурях життя  біль і надія. 10. І доки живе українська мова,  народ не/скорений .

 

День рідної мови

 "Мова, що єднає"

"Як звучала українська мова в різні часи"

Вікторина до фільму "Як звучала українська мова...

"Слова, які хотіли знищити"

"Скільки слів ви знаєте"(тест)

"7 забутих українських слів"

"Синоніми українських слів"

Вікторина, вікторина (5 клас), вікторина

Іменник

 6 клас  готується до стендап-виступу в День Святого Миколая. Їхні жарти  гуділи, як бджолиний рій.  Марійка виклала в мережу «Фейсбук» фотографію свого святкового авокадо, прикрашеного, немов ялинкова іграшка.  Після репетиції діти пішли до улюбленого кафе, де замовили сулугуні на барбекю.  Сергійко, головний жартівник, так швидко з'їв  ескімо, що навіть не помітив, як манго з драже опинилися в нього на носі.  На десерт вони взяли величезну тарілку безе та тирамісу, які зникли за лічені секунди.  Вечір вдався на славу. Свято Миколая – це найкращий час для веселощів та смаколиків.

Був я вчора в питомнику,

Здешнім зоопарку.

Там із мене мєстний майстер

Цокнув фотокартку.

Те, що в мене за плечима —

То не просто сітка,

А велика загорожа —

Шимпанзяча клітка.

Я на фоті получився

Разом з шимпанзою.

Не наплутай: я спереді,

Шимпанза — за мною.

Незмінювані іменники

Незмінювані іменники

Не з дієсловами (7 клас)

Сяйво та Тіні Мережевого Світу

     Марк сидів біля вікна, спостерігаючи, як осінній дощ б’є у скло. На його щоці застигла крапля, чи то води, чи то сльози, яку він не має сил змахнути. Його світ, ще рік тому сповнений сміху та галасливих компаній, тепер нагадував старий механізм, що почав іржавіти.

    Хлопець  розумів: він сам винен. Почав нехтувати живим спілкуванням, занурюючись у безкінечні чати. Спочатку це здавалося безпечнішим, легшим. Можна було зобразити кого завгодно: впевненого, дотепного, успішного. Але з часом віртуальні маски зробили його самого чужим.

    Маркова  найкраща подруга  Катя останнім часом часто нездужала . І Марк  про це знав, але замість того, щоб закінчити свій черговий ігровий марафон і поїхати до неї, він лише відправляв емодзі. Сам почав ненавидіти це лицемірство,  але залишити його не міг.

    Він відчував, як дичавіє, втрачаючи навички реальної розмови. Голосні слова, жести, дотики — усе це стало незручним.

Раптом на екрані телефону висвітилося повідомлення від Каті: "Марку, нам дано лише це життя. Приїжджай. Хоч на п’ять хвилин. Просто поговоримо, як раніше."

     Це просте повідомлення, без жодних смайлів, було мов спалах. Марк зрозумів, що справжнє спілкування – це не гра, де ти можеш вийти у будь-який момент, і не маска, яку легко змінити. Це — спільна праця і взаємна присутність. Він швидко закінчив чат, вимкнув  ноутбук і вперше за довгий час не відчув  страху. Світ за вікном хоч і залишався дощовим, але вже не здавався таким сірим і безнадійним.

Завдання для творчого перетворення тексту: перетворіть текст в уявний сценарій (як би герой зробив...); створіть перелік порад для героя.

Радіодиктант 2025 (текст)

 Радіодиктант 2025 (текст)

Треба жити!

     Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…

    Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на "інтерсіті", робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще — нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.

    Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: "допіру", "пітятко" чи "кияхи".

     Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне — крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.

     Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться "далекобійний дрон" або "балістична ракета", а й розрізняємо їх на слух.

     Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.

 

ШІ та діти з ООП

 "Усне малювання"