Більше двох століть, кожен рік, у першу неділю великоднього посту в усіх
церквах Російської імперії з амвона
проклинали гетьмана Мазепу, проголошували йому анафему. У радянські часи його
ім'я згадувалося тільки з лайливими епітетами, образ змальовувався
виключно чорною фарбою. Подавалися лише скупі, тенденційно підібрані або навіть
сфальсифіковані факти життя й діяльності. І в період так званої «відлиги»,
коли почалося розкриття деяких фактів історичної правди, Іван Мазепа все одно
залишався з тавром зрадника. Чому?
Державний діяч і політик найвищого гатунку, найвправніший дипломат
тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими
були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна
обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю. Він учився в
Києво-Могилянській академії і в Падуанському університеті, відвідав кілька
європейських країн, міг порозумітися з багатьма співрозмовниками, оскільки
володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих
державних і військових діячів, із якими він спілкувався. Він був знавцем
літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки.
Естет, він цінував і розумів високе мистецтво, схилявся перед красою
жінок. Навіть у старшому віці міг закохатися пристрасно, сильно й глибоко, наче
юнак. Майстер епістолярного жанру, він був незрівнянним красномовцем. його
розумна, змістовна розмова або виступи й висловлювання втілювалися в елегантну,
яскраву, образну, емоційну форму. Іван Мазепа володів особливими чарами. Може,
це була якась концентрована внутрішня енергія, високої напруги біополе, але
він, людина залізної волі, умів впливати на людей, не тільки не пригнічуючи їх своєю
перевагою, а й викликаючи симпатію й безмежну довіру.
І над усім панували його могутній дух і відданість, готовність до
самопожертви великій патріотичній ідеї. Такий європеєць із відблиском
ренесансності, палкий патріот стояв із 1687 до 1709 р. біля керма Української
Гетьманської держави, автономію й самостійність якої московський царизм
постійно обмежував, а російська імперія душила й тероризувала, остаточно
знищивши в 1764 р.
З самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий
покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної
церкви. Всякими способами Мазепа допомагав, сприяв розвитку освіти в Україні. Мазепа
взяв під свою опіку Києво-Могилянську академію. Гетьман щедро фінансував
розвиток мистецтва, зокрема архітектури й малярства, прикрасив українські міста
спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Україні на свій
кошт, а також використовуючи військовий скарб, близько 20 церков. Різні за
виконанням, величні, розкішні споруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями
«Мазепиним бароко». Не тільки талант будівничого, а, можливо, й витончений
художній смак гетьмана втілилися в цих церквах.
Жодного українського гетьмана не славили так сучасники, як Мазепу —
видатного протектора українського культурного й духовного життя.
Іван Мазепа не був демократом. Аристократ, він цілеспрямовано створював
в Україні аристократію з середовища козацької старшини й української шляхти.
Підтримуючи старшину економічно, надавав їй земельні маєтності, бажав зробити
її незалежною політичнo, дбав про її освіту й навіть зовнішню культуру.
Водночас видавав універсали, в яких прагнув захистити інтереси посполитих селян
і рядових козаків, стримати зажерливість старшини в межах тодішніх прав,
законності щодо обтяження селян повинностями, а також боронив козаків, яких
примушували переходити в посполиті.
Саме Мазепа першим виплекав ідею самостійної незалежної української
держави, підняв цю ідею на височінь загальнонаціональної історичної мети.
Мабуть, неможливо з'ясувати, коли виникла і як розвивалася ця ідея в Мазепи.
Завжди дотримуючись принципу улюбленого автора Макіавеллі — «таємниця — це душа
справи», він виношував свої ідеї, приховуючи власні наміри абсолютно від усіх.
Мазепа поводив себе надобережно, оскільки ризик був величезний в умовах
складної політичної й військової ситуації в Україні. Саме в часи руїни він
повернувся на Батьківщину й залишився там назавжди.
1689 року, коли на трон зійшов молодий і
енергійний Петро І, гетьман І.Мазепа уже
вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну
допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало
здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських
справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із
сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а
російські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і
вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Від Петра I Мазепа отримав
чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену Св. Андрія Первозванного, за
клопотанням Петра, отримав титул князя
Священної Римської Імперії.
Та згодом ця дружня ідилія почала давати тріщини. Петро І став активно
обмежувати права українців. Він видавав накази згідно яких козаки повинні були
їхати на будівництво Петербурга. Багато козаків там і полягли.
До гетьмана доходили відомості, скарги, нарікання з усіх міст
Гетьманщини на безправ'я, пограбування, знущання, наруги царських військових
начальників і солдатів над українським населенням. Мазепа гостро реагував,
намагався захистити свій народ, протестував, висилав десятки листів до царя,
його генералів і сановників, неодноразово висловлював свої протести в розмовах,
віддавав розпорядження козацькій старшині з рекомендаціями, яким чином
запобігти свавіллю чужинців.
Якщо раніше Мазепа, може, й сподівався, що
своєю службою царю зуміє скористатися й витягнути Україну з руїни, зміцнивши
гетьманську владу, й посприяти цим розквіту науки та культури, підйому престижу
Української держави в європейському світі, її шляху до майбутньої незалежності,
то згодом він почав усвідомлювати нездійсненність цих прагнень. Імперська
політика Петра І, яка з перших років XVIII ст. набула особливої агресивності,
спрямовувалася на те, щоб зробити з України звичайнісіньку російську провінцію,
а також знищити головного носія менталітету українського народу — козацтво. Треба
було рятувати Україну, виривати її із лещат деспота й поневолювача.
Восени 1708 р. шведський король вирушив із Польщі через Литву і
Білорусію на Московщину. Варто зазначити, що напередодні 1707 р. Мазепа
остаточно утвердився в думці: для врятування України необхідно заздалегідь
розірвати з Москвою (розгром котрої тоді здавався неминучим) і шукати
забезпечення самостійності України через союз зі Швецією.
Як гадає видатний знавець мазепинської доби Ілько Борщак, гетьман, «що в
дійсності мав амбіцію зробити Україну незалежною, вибрав для цього момент
найсприятливіший. Росія конала під ударами ворожих армій, Швеція тріумфувала.
Польща була в агонії. Союз із Швецією не являв жодної небезпеки для політичної
свободи України». Козацькі сили були, в основному, зосереджені в Україні.
Об'єднавшись з ними, 69-тисячна шведська армія набувала великої переваги над
петровськими силами в 50 тисяч. До того ж армія Петра була розсіяна від Полісся
до Вільна.
Але вийшло інакше. В 1707 р. Карл спрямував рух своєї армії не в
Україну, а в Литву й таким чином утратив час. Цар зажадав від Мазепи
відокремити від козацького війська 15 тисяч і послати їх далеко від дому, а на
їхнє місце прийшли царські війська. Більшість дослідників вважає, що ця
обставина поряд з іншими факторами була причиною полтавської катастрофи у 1709
р.
А поки що, 16 жовтня 1707 р. Карл
XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа перейшов на бік шведів. За
ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.
Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням».
Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин
напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис.
чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його
розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою
підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних
прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за
Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада
1708 р. ним став Іван
Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ
сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них
настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла
підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського
населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто
сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом
порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709
р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ
страчувати на місці кожного пійманого запорожця.
Протягом осені, зими й весни 1708— 1709 рр. військові сили суперників
маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися
підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася
Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем
у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати
собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям
Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу.
Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було
тільки питанням часу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і
Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській Імперії. Тут, біля
міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван
Мазепа помер. Похований у Галаці. Через два роки турецькі мародери в пошуках
скарбів, розкопали могилу і не знайшовши їх, викинули тіло гетьмана на вулицю.
Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.
Мазепа - був великим сином України. Він проявив себе як патріот України,
як український державник.
Немає коментарів:
Дописати коментар