Поезіє, сонце моє оранжеве!

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

21 березня – Всесвітній день поезії. Улюблене

Ліна Костенко

Є вірші – квіти.

Вірші – дуби.

Є іграшки – вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є –

каторжани.

Крізь мури в'язниць,
по тернах лихоліть –
      Ідуть, ідуть по етапу століть…

Ми мовчимо — поезія і я.

Ми одна одній дивимось у вічі.

Вона не знає, як моє ім'я,—

Мене немає в нашому сторіччі.

Я не зійшла, посіяна в бетон.

Не прийнялась, морозами прибита.

Я недоцільна — наче камертон

У кулаці кошлатого бандита.

Кричали ледарі: «Нам лідера!

Хоч поганенького! Аби!»

На цю біду немає лікаря…

Не дай Бог, бути лідером юрби!

Шакали знову ошукали,

тепер вони вже не шакали,

тепер вони: то «за», то «проти»,

то шахраї, то патріоти.

Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,

від копит, що у душу б'ють,

від чужих, що тебе скуповують,

і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,

і віки безголів'я,  вогонь, -

хай він спалить усе це нікчемство,

українського пекла вогонь!

 Микола Вінграновський

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов…

Сеньйорито, колюче щастя,

Хто воно за таке любов?

Вже б, здавалося, відболіло,

Прогоріло у тім вогні,

Ступцювало і душу й тіло,

Вже б, здалося, нащо мені?

У годину суху та вологу

Відходились усі мости

І сказав я — вже слава богу,

І, нарешті, перехрестивсь —

Коли ж — здрастуйте, добрий вечір.

Ви з якої дороги, пожежо моя?..

Сеньйорито, вогонь по плечі —

Осінь, ви і осінній я…

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів і беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

 Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі…

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе… дорога тверда.