Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов (П. Тичина)

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

 Любове моя, нехай святиться ім’я твоє. 

Любове моя,  в чому таємниця твоя?

В чому влада твоя над людьми, в чому сила твоя?

Дивним цвітом розпускається кохання у серці, воно дзвенить жайворонками у піднебессі,  перетворює жебраків на витязів, ладних ,,все віддати, що жить осталось, за гарячий дотик руки”. Одна посмішка кохання ,,світлом наливає душу, надає снаги, п’янить радістю, відкриває небачену красу світу, яку п’єш і не нап’єшся”.

                        

    Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю