Я - навіжена. Я - дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий

Суворий вчитель,

розум невблаганний,

немов дитину, серце научає.

Оцінки ставить.

Вписує догани.

Найменших помилок не вибачає.

Терпляче викликає на довіру,

читає надто правильні моралі:

- Ти вже доросле.

Мусиш знати міру.

Себе в руках тримати.

І так далі.

Ти знову закохалось, як шалене.

Затіяло нерівний поєдинок.

Раніш поради не спитало в мене,

аніж зробити необачний вчинок.

Ось почекай, візьму тебе за вухо,

бо вже терпіння, далебі, немає...

а серце робить вигляд, ніби слуха.

І, як школяр, на вікна поглядає (Ліна Костенко).