Олександр Олесь на Батьківщині

Останки українського письменника Олександра Олеся і його дружини Віри Кандиби 29 січня перепоховані на території державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника в Києві.

Живу і дихаю, і гину,

І думи рвуться, як пташки,

Туди, туди, на Україну,

Яку я кинув на віку...

Це рядки, які народились на еміграції в Празі в 1929 році. Чеська еміграція була тяжкою, незатишною, сповненою поневірянь і болю. Спочатку, від 1923 року жив у селі Слоупи поблизу Праги, потім у містеску Черношіце, потім у Ржевницях, де кілька разів змушений був міняти адресу. І в Празі, куди дістався в 1934 році, також не відразу знайшов постійне місце для життя. Мандри з ним стійко переносила родина – дружина Віра Кандиба і син – поет Олег Ольжич. Але попри все творив, зустрічався з друзями, намагався підтримувати життя української громади в Чехословаччині.

У 1938 році українці відзначили в Празі 60-літній ювілей Олеся. Поет, як згадували учасники вечора, ніяковів і всім сердечно дякував. Здавалось, що Олесь немов би помолодшав.

Ніхто тоді не знав, що найбільше життєве випробування Олесеві принесе війна. До бою проти нацизму у лавах членів ОУН встав син Олег Ольжич. Разом з Оленою Телігою виїхав із Праги, щоб уже ніколи до неї не повернутись. Олег Ольжич загинув від тортур у концтаборі Заксенхаузен 10 червня 1944 року. Для Олександра Олеся це був удар, який не подолав. Поет Олександр Олесь пережив свого сина на 42 дні і не дожив до народження онука, також Олега, лиш 9 днів. Олесь помер 22 липня 1944 року.