Після Купала не треба жупана

Ой на Івана, ой на Купала ,

Ой, там дівчина квіти збирала.

Квітоньки збирала, віночок сплітала
Та й на синю хвилю, на Дунай пускала.

Ой, пливи, віночку, та по синій хвилі,

Та до тої хати, де живе мій милий (Купальська  пісня).

  Свято Івана Купала – свято краси, молодості й самоочищення.  Воно припадає на день літнього сонцевороту (в календарі – на 24 червня)  і єднає людей з божественним світом природи. В основі всіх обрядів було вшанування Води і Сонця – богині Дани та бога світла Ора, союз яких дає життя всьому живому на землі. І тому цей день був насамперед святом кохання. З ним пов'язані цікаві обрядодійства біля води, які влаштовувала молодь у ніч з 6 на 7 липня. Хлопці готували вогнище, а дівчата вбирали Марену — живу гілку. З настанням сутінків парубки підпалювали ватру, через яку попарно перестрибували. Натомість юнки топили Марену, яка символізувала русалку, і пускали на воду віночки, завбачуючи своє майбутнє подружнє життя. Пускаючи на воду вінки, спостерігали: до якого берега вони пристануть, туди й заміж піде. Хлопці ж стежили за ворожінням і виловлювали вінки своїх коханих.

     Охочі йдуть у ліс шукати квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання. Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець. У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди . Купалбог з цього часу вступає в свої повні права, наділяючи нас добрим врожаєм. Недарма його називають ще Рай-Богом, бо літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі.