Ой Петре, Петре, Іване! А вже ж твоя Петрівочка минає. Половини літечка немає

     День апостолів Петра і Павла був в Україні великим святом. До нього готувалися заздалегідь: білили хати, вішали чисті рушники, зранку обов’язково йшли до церкви. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень і на Івана Купала. Велика любов була в українців до апостолів Петра і Павла. В численних казках і легендах оповідається, як вони мандрували по світу і завжди допомагали людям. 
                                                         Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку сіє,

А святий Ілля заволочує, —

співається в одній із колядок.

         За повір’ями, саме їм довірив Господь ключі од раю і пекла:

Святий Петре, святий Павле,

Дайте ключі золотії

Одімкнути рай і пекло,

Випустити грішні душі.

      Ось цікава легенда, як Бог з Петром людей парували.

«Якось ішли вони удвох полем. Немилосердно пекло сонце, навколо стояли стіною хліба. Обіч ниви  побачили дівчину, яка, не розгинаючись, жала збіжжя. Петро зупинився біля неї й прорік:

— Боже поможи тобі, дівчино!

Звела на мить очі, подякувала — і знову за роботу.

Незабаром вони підійшли до сусідньої ниви. Сиротіла там одинока полукіпка, а під нею в холодку солодко спала  дорідна молодиця. Подивилися на неї обоє, стенули плечима й пішли далі. Неподалік під розпряженим возом, нап'явши з віття холодок, спочивав парубок.

Апостол було вже замахнувся ціпком, щоб провчити лінивця, але Бог зупинив його:

— Не займай, Петре, ходімо далі!

Йдуть вони та йдуть. Пшениця, як ліс стоїть. Коли це бачать: раз у раз змахуються над нивою жмутки збіжжя. Наблизились і вдоволено усміхнулись — молодий юнак, обливаючись потом, поспішав дожати гінку.

— Боже поможи тобі, хлопче! — побажав йому Петро. Господар ниви підняв голову, відкланявся щиросердно і знову за працю.

     Одійшли вбік, зупинилися. Петро й пропонує Богові:

— Спаруй, Боже, цього парубка й оту дівчину, що так само жне, і тих ледацюг спаруй!

— Хоч ти, Петре, і старий,— відповідає йому Бог,— та дурний. Якщо цих ледацюг спарувати, то вони з голоду помруть. Цього парубка треба одружити з ледачою дівкою».

Так воно, мовить у кінці легенда, й буває на світі: якщо чоловік роботяга, то жінка ледащо, а як жінка моторна, то чоловік вайло...    

    

12 липня - день, коли, відповідно до переказів, верховні християнські апостоли, “учителі серед учителів”, Петро й Павло були страчені в Римі.   Петро й Павло , два стовпи віри , два діаметрально протилежні характери: натхненний простець та шалений оратор , приходять до спільного завершення свого земного шляху.

      Петро спочатку називався Симоном, ім’я Кифа (Петро) - єврейське слово, що означає “скеля, камінь”, було дано йому самим Христом. Петро був старшим братом апостола Андрія Первозванного,  обоє вони займались риболовлею.

     Апостол Петро разом з Іоанном та Іаковом були свідками Преображення Христа на горі Фавор і через якийсь час - його страждань у Гефсиманському саду. Там Петро відітнув вухо одному зі стражників, що прийшли схопити Христа. Петро щиро запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього. І відрікся через кілька годин. А потім до нього приходить усвідомлення вчиненого, каяття й гіркі сльози.

     Петра називають Апостолом християнської надії. Адже він знаходить  силу визнати своє зрадництво і страждати через свої, настільки знайомі усім нам, слабості. І після покаяння саме його Господь тричі затверджує в апостольському званні словами - “паси овець моїх”.

   Ім’я Павла спочатку було Саул, або Савл, що означає “випрошений”, “вимолений”, було дано йому на честь першого іудейського царя. Багаті й знатні батьки, що належали до фарисейської партії, виховували хлопчика в строгому релігійному дусі. Сім’я мала римське громадянство. Подорослішавши, “книгар і фарисей” Павло стає теперішнім іудейським “інквізитором”, він випрошує в Синедріону дозвіл усюди переслідувати й приводити в Єрусалим зв’язаними прихильників нової секти, “єретиків-назаріїв”, як тоді називали християн.

    Обрання апостола Павла на апостольське служіння абсолютно незбагненне. Людина, яка люто суперечила поширенню вчення Христа, раптом стає щиро віруючою. Йому являється сам Христос зі словами: “Я Ісус, якого ти женеш”. Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя, після цього - ще 30 років апостольського служіння. Переживши особисту зустріч із Христом, Павло свідчить про нього перед народами. Він робить кілька місіонерських подорожей і проповідує в Аравії, Сирії, Палестині, на Кіпрі, в Антіохії, в Афінах і багатьох інших містах. Усюди творить чудеса і… терпить гоніння. Ним засновано безліч помісних Церков, до них він і звертає свої знамениті послання, які одержують назву “Євангеліє від Павла”.