Здрастуй, червню! Здрастуй, літо!

    Лiто, лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

    Лiто, лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

   Як зелено, як свiжо, як росяно за  вiконцями нашої  хатини. Нумо, у ліс, на річку! Це ж бо канікули!               ( М. Стельмах).

«Канікули! Канікули!» -

співає все навколо.

Канікули, канікули,

канікули у школі!

А що таке «канікули»?

Це – літні дні барвисті,

це час, коли нам ніколи

хоча б на мить присісти,

бо треба мчати босими

наввипередки з вітром,

з густих лісів приносити

горіхів повні відра.

Це час у річці хлюпатись,

підсмажувати спини

і зранку в лузі слухати

тонку струну бджолину…

Це час, коли за друзями

ми скучим – як ніколи,

і нам страшенно схочеться

скоріше знов до школи!...  (Анатолій Костецький)