22 травня виповнюється 155 років з дня
перепоховання Тараса Шевченка. Він помер у Петербурзі, але, як і заповідав,
спочив на Дніпрових кручах.
Поета не стало 10 березня (26 лютого) 1861 року. На третій день він був
похований на Смоленському цвинтарі поруч з академіками, професорами Імператорської
Академії мистецтв. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський,
Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української,
польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Через брак грошей рідні (брати
Йосип, Микита, сестра Ярина) не приїхали.
Під час відспівування до церкви увійшла молода пані в глибокому траурі і
поклала на труну терновий вінок. Є гадка, що це княжна Рєпніна, яка кохала
Тараса Григоровича...
Ще в день смерті Тараса Шевченка його
друзі - художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр
Лазаревські - вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні, адже
передсмертними словами 47-річного Шевченка були: "До Канева...".
Невдовзі українська громада міста
домоглася дозволу царської влади на перепоховання поета. Супроводжували труну
Кобзаря Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський.
27 квітня вони прибули до Москви, де
труну поета встановили в Тихонівській церкві. Прощатися з Кобзарем прийшли не
лише українці, а й росіяни. В Україну труну везли кіньми. 18 травня домовину з
прахом Шевченка було доправлено до Києва.
На київському ланцюговому мосту труну Шевченка до самої церкви Різдва
Христового на Подолі несли студенти Київського університету. Труна перебувала в
церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава
"Кременчуг", який узяв курс на Канів.
Прощання з поетом відбувалося в Успенському соборі в Каневі. Настоятель
Канівського Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив пророчу промову:
"Благовій, Малоросіє, перед містом Каневом: у нас поховано Тараса
Шевченка!.. Тут, на одній з найвищих гір Дніпрових, упокоїться прах його і, як
на горі Голгофі, що її видно всьому Єрусалимові й Юдеї, - подібно хресту
Господньому водрузиться хрест, що його буде видно по цей і по той бік нашого
славного Дніпра». І хоч настоятель говорив російською мовою (іншою не можна
було), його усунули з посади. Подальша доля священика невідома.
До місця поховання - Чернечої гори - труну знову понесли на руках. 22
травня після богослужіння прах Шевченка було поховано на Чернечій горі біля
Канева - в місці, яке відповідало його "Заповіту".
Тараса ховали як парубка: перед труною йшли дівчата у яскравих вінках і
стрічках, вишиваних сорочках і голосили…
Незабаром могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців,
а Чернеча гора отримала назву Тарасової. Щороку у травневі дні біля могили
поета в Каневі проходять богослужіння, сюди звідусіль їдуть люди вклонитися
Кобзареві...
Його боялися і живим, і мертвим. Його могилу охороняли від людей в
далекому 1914-му жандарми з гвинтівками, і навіть у 2010-му, коли Президентом
став Янукович, міліцейські кордони тримали простий люд біля підніжжя гори.
Що вже казати про 60-ті — 80-ті роки. Для студентів перевезення праху
Тараса Шевченка з Петербурга на батьківщину і перепоховання його на Чернечій
горі в Каневі 22 травня 1861 року стало символом протесту проти режиму, пошук
собі подібних.
Відтоді у травні кожного, хто насмілився поїхати на Тарасову гору чи
покласти квіти до пам’ятника великому Кобзареві, ризикував бути звільненим із
роботи, виключеним з інституту, арештованим, побитим міліціянтами, облитим
потужним струменем води з поливальної машини.
Чому ця дата, 22 травня, відіграє таку велику роль у житті українців? Що
б ми втратили, якби Шевченко спочивав на Смоленському кладовищі в Петербурзі
біля Церкви Смоленської ікони Божої матері, де був похований 13 березня 1861
року на кошти друзів?
Тому що це — серце України.
Даючи відповідь на ці питання, варто
згадати лише ніч проти 21 січня 1978-го, коли на Чернечій горі, біля могили
Тараса Шевченка, на знак протесту з приводу посиленого зросійщення України,
спалив себе звичайний мешканець Калуша, дисидент, політв’язень Олекса Гірник.
Він мав із собою дві каністри з бензином і запальничку. У нічний час розкидав
навколо могили Шевченка виготовлені власноруч листівки, облив себе бензином і
натиснув на запальничку. Все тіло вмить спалахнуло факелом. Його син, Євген
Гірник, вважає, що батько не випадково для самоспалення вибрав Чернечу гору.
«Чому він вибрав Чернечу гору, а не, скажімо, площу Ринок у Львові чи
Хрещатик у Києві? Тому що серце України — там, де спочиває Тарас. Батько не
уявляв собі, що Україна може бути подрібнена. Ми, західні й східні українці, —
єдиний народ, тому місцем своєї смерті батько хотів довести і це. У майже
тисячі листівках, написаних ним від руки й розкиданих по Чернечій горі, чітко
проступає ідея Самостійної Соборної України. А облив він себе бензином і
перетворив у живий смолоскип з тієї причини, що не бачив іншого способу
боротися із зайдами, довести гарячу любов до занапащеної рідної землі», —
розповів Євген Гірник.
Люди, які сюди приїжджають,
розуміють, що є Шевченко і Тарасова гора для України, як важливо, що він
похований окремо, не на міському цвинтарі. Шевченко — незвичайна людина, його
ховали як гетьмана. Перед труною йшли дівчата у весільному вбранні в яскравих
вінках і стрічках. Відтоді Тарасова гора стала місцем паломництва. Деякий час
після поховання Шевченка люди не розходилися. Було, як у нас на Майдані, —
палили вогнище, читали «Кобзаря», говорили про Шевченка і мріяли про кращу долю
України. Зараз так само приходять на могилу Тараса такі ж патріоти, як і тоді.
Люди приходять на Тарасову гору молитися і вирішувати свою долю.
Зазвичай молодята приносять квіти і просять у Шевченка благословення. Так само
люди з іншими важливими питаннями виходять на гору, наче йдуть до церкви. На
могилі вони думають, що робити далі. Так вирішувала долю Катерина Білокур —
бути їй художником чи ні. Думаю, не один українець знаходив на Чернечій горі
відповідь, як бути далі. Напевне, тому могила Шевченка така важлива для України
.
Ольга ЖУК, «Україна молода»
Немає коментарів:
Дописати коментар