Україно, ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе чудуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хтось подав до столу провокаційну записку: „Тов. Симоненку. Про яку Україну ви тут читали?" . Ти передав записку Василеві. Він встав і, тамуючи гнівне обурення, вимовив: „Який пігмей міг це написати? Нехай він встане і скаже, яка є в нас друга Україна". Ніхто, зрозуміло, не підвівся...
"У тому казематі мене зачинили. Я почав грюкати в двері. Довго не відчиняли. Я ще дужче. З'явився один здоровило, як лещатами, скрутив за спину руки, на зап'ястя наче зашморг накинув, штовхнув донизу, на дерев'яний лежак і прив'язав до нього поясами, що там були. Тепер я вже не міг і ворухнутися. Руки пекло, як у вогні. Кажу: що ж ти робиш, гад? Отоді він і почав мене лупцювати. І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині…".
Немає коментарів:
Дописати коментар