Листопадовий чин. Як українці у Львові здобули державу

   

“Волею українського народу утворила ся на українських землях старої Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.”

 Зранку 1 листопада 1918 року кожен львів’янин, що вийшов з дому на прогулянку, до церкви на День всіх святих чи навіть по справах, міг прочитати ці слова в оголошеннях на стінах львівських будинків. Над Ратушею вперше в історії майорів синьо-жовтий прапор. Стало зрозуміло: закінчилась епоха Габсбурґів. Українська Держава, проголошена напередодні, таки відбулась, та що буде далі – не міг сказати ніхто.

 

Листопадовий чин – безсумнівно, один з найяскравіших епізодів історії Львова. Пропонуємо вам оглянути, як він відбувся та що йому передувало.

 Перша світова війна наближалась до свого завершення, а Австро-Угорщина – до свого краху. Усвідомлюючи близький кінець та прагнучи врятувати державу цісар Карл 16 жовтня 1918 року видає відозву до “своїх народів”, якою обіцяє перетворити імперію на федерацію національних держав. Цим поспішили скористатися українці.

     Вже за два дні після відозви цісаря в Народному домі у Львові збираються українські політики – депутати Віденського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів та представники різних партій і, користуючись заявою цісаря, створюють головний репрезентативний орган українців у монархії.

    Виникає Українська Національна Рада. Її Президентом обрали Євгена Петрушевича, що представляв інтереси українців у Відні. Головою львівського відділу та фактичним керівником всього процесу в краю став Кость Левицький – один з головних політичних провідників галицьких українців того часу.

   Кость Левицький з благословення митрополита Андрея Шептицького проголошує створення Української держави в межах Австро-Угорщини.

   Однак проголошення державності ще не означало її фактичне становлення – владу продовжували утримувати австрійці. Ситуацію загострили новини із Кракова, де поляки створили Ліквідаційну комісію. На початку листопада ця комісія повинна була зайняти Львів, який вона бачила частиною майбутньої польської держави. Рахунок пішов на дні.

У Львові у будівлі “Народної Гостинниці”  діяв Центральний військовий комітет. Виник цей комітет ще у вересні на зустрічі у кав’ярні “Ренесанс” (теперішня “Пузата хата”). Колектив, що складався із українських старшин та офіцерів австрійського війська і січових стрільців: Петра Бубели, Людомира Огоновського, Дмитра Паліїва, Сеня Ґорука та інших – розробляв план збройного перевороту у Львові та містах Галичини. 30 жовтня до них долучився сотник Дмитро Вітовський, запрошений очолити повстання через свою величезну популярність серед стрільців.

   Врешті, пополудні 31 жовтня в Народному домі відбулося вирішальне спільне засідання Національної Ради та Військового комітету. Сотник Вітовський виступив категорично проти будь-якого відтермінування виступу: “Якщо нині не займемо Львів, завтра його займуть поляки!“.

   Врешті було вирішено не переносити вже запланованого перевороту. Із Народного дому, де розмістилась Головна команда повстанням, негайно вийшли кур’єри по повітах з наказами та інструкціями. До початку повстання залишалися лічені години.

    Дійство почалося о 4-ій годині ранку.  А о 6-ій годині ранку український прапор  замайорів над головною вежею міста. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. Сталося це протягом двох годин без жодної краплі крові та майже без жодного пострілу. Львів, заснувши в жовтні ще в монархії Габсбруґів, прокинувся у листопаді в Українській державі. Український Хелоувін-1918 пройшов вдало.