Ми матір називаємо Святою

Нехай мені доля вготовила муки.

Не камінь на плечі, а цілий обвал.

Я буду до щастя простягувать руки,

Я буду молитись на свій ідеал.

Нехай моя доля знедолено плаче,

Карає і мучить нестерпним життям.

Я – все-таки сильна, я щось таки значу.

Я світ цей дивую красивим дитям.

Накотяться біди – повинна здолати,

Підкотиться туга- повинна мовчать

Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,

Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине – покинутий буде.

Хто словом осудить – осудиться сам.

Земна і небесна. Такою пребуду!

Такою достанусь грядущим вікам! (Ганна Чубач «Жінка»)