Великий Сонцепоклонник

Для моїх десятикласників      

         Михайло Михайлович Коцюбинський — відомий український письменник, громадський діяч.  Всі ми знаємо його твори «Тіні забутих предків«, «Інтермецо«. Всі ми знаємо біографію письменника, а які цікаві факти з життя Коцюбинського ви можете пригадати?

          Михайло Коцюбинський прожив лише 48 років. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. Михайло Коцюбинський  так і не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет  так і залишився мрією). Але він був високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав сатисфакцію (задоволення) розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не вразити… Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську…

          Якось хлопчина, якому щойно виповнилось 11 років, по-дитячому сильно закохався у 16–річну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши, будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитане покликало його у письменницьку дорогу. Літературна кар’єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. 

        1880-і роки — один із складних періодів у нелегкому житті молодого Михайла Коцюбинського. Ціла валка неприємностей згуртувалась і грізно рушила на нього. Тут і духовний та фізичний занепад хронічно безробітного батька, що скінчився смертю останнього; і сліпота матері; і страшні злидні родини, коли доводилось налатувати латку на латці, зв’язувати мотуззям черевики; і розбиті здавна плекані мрії про навчання та зв’язану з ним корисну для народу роботу; і важка щоденна біганина з ранку до ночі з лекціями, про що він говорив, що він «везе, як сліпа кляча в шеретівці»; і дикі наїзди жандармів з обшуками та допитами

      Проте Коцюбинський, як сам про це каже, «завжди був великим оптимістом». Настрій занепаду був тимчасовим, скороминучим. Воля до життя, до праці перемогла.

  
У грудні 1894 р. на з’їзді «Громади» у Києві М.Коцюбинський знайомиться з колишньою вихованкою природознавчого факультету Бестужівських вищих жіночих курсів Вірою Дейшею. З першої ж зустрічі він захоплюється цією непересічною особистістю юної дівчини. Між М.Коцюбинським і В.Дейшею виникла симпатія, яка у наступному взаємному листуванні переростає у палке почуття.

   Про те, що це були дійсно споріднені душі, свідчать слова Михайла Михайловича: «Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще — так поріднився з тобою, що ти мені потрібна як повітря, як вода. Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієші.  Твої листи для мене — половина життя. От і нині дістав листа од тебе — і так мені добре, так легко і весело».

  Взаємне всебічне порозуміння, повне єднання духовних інтересів — ось якими були роки кохання Михайла і Віри. Коцюбинський заохочує свою кохану дружину до активної громадської діяльності, до співробітництва в журналах, щиро радіє з її перших успіхів.

      Період 1903 і 1905 рр. відзначений дослідниками як час безпрецедентного спаду у творчій активності М.Коцюбинського. Негативно відбилися на літературній праці і особисті негаразди. На той час у стосунках Коцюбинського з дружиною Вірою, матір’ю чотирьох його дітей Юрія, Оксани, Ірини, Романа, по шести роках спільного життя сталася криза, зумовлена як внутрішніми чинниками, так і зовнішніми обставинами. Михайло Могилянський, котрий знав подружжя Коцюбинських від перших років шлюбу, писав: «чудесная девушка» (Віра Коцюбинська) поволі злиняла, для чого було досить причин в умовах життя глухої провінції, невсипущої праці, великої сім’ї, хвороби чоловіка, в значній мірі її засмоктувала стихія «обивательства»: злиняло й почуття Михайла Михайловича». А ось як про це пише донька Ірина: «Весь тягар побутових прикростей падав на мамині плечі. Працювала зверх сил не тільки на службі, а й вдома. Уміла сполучати літературну працю як секретар, коректор і критик творів чоловіка з самою буденною чорною роботою в господарстві…»

Письменник шукав психологічного комфорту поза шлюбом.   Кохання Михайла Коцюбинського до Олександри Аплаксіної, його колеги по роботі у статистичному бюро — одна з найпристрасніших сторінок у житті митця.  У певний час М. Коцюбинський навіть думав розлучитися з дружиною і побратися з О.Аплаксіною. Проте сімейний обов’язок переважив, О.Аплаксіна пережила письменника на кілька десятків років, але так і залишилась до кінця життя самотньою.

  Михайло Коцюбинський був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком , Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким. Хворів астмою і туберкульозом. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.